FROLOV - Небо без зір

Ви мене покликали зумбі
Ти казала собі, тримайся, не падай, навчись не горіти від кожних слів
Зашивала мовчанням власні рани, щоб ніхто не побачив, як болить
Ти вчила серце не пам'ятати, гасила вогонь, що ще тлі
Та спогади мають дивну звичку
Повертатись без дозволів
Ми не ті, ким себе уявляли
Те, що будували ночами
Розстануло наче сніг
Це шлях без завтраси нас
Де разом немає слідів
Та інколи лише чужі